Поспілкувався з Алексом Дʼяченко про гарні собори у коментарях телеграм каналу, й згадав, що взагалі-то у мене давно лежить листівка, яку я за традицією відправив сам собі з Парижа.

Може навіть трошки дивно, але мені ніколи особливо не хотілось відвідати Францію. І це попри те, що країна величезна, має багату культуру, багато надпривабливих туристичних місць та загалом купу цікавого.

Але я думав, що, якщо вже їхати, то дуже хочеться подивитись Нотр-Дам — на фотографіях цей собор завжди здавався мені надзвичайно гарним. Це вже якось і згадувати дивно, але, коли у 2019 році пожежа зруйнувала↗ частину собору, я засумував — це означало довгі роки реставраційних робіт.

2025 року нарешті вдалося його побачити. І собор дійсно по-справжньому гарний. Декілька разів приходив дивитись спеціально на нього, заходив всередину, та й просто повз проходив багато разів, і кожен раз радів — дуже подобаються пропорції будівлі, симетричні вежі, неймовірної краси вікна-троянди.

Саму листівку, якщо памʼять не зраджує, придбав теж всередині Нотр-Даму. Мені спочатку просто сподобалась ілюстрація. А потім ще й звернув увагу на цей напис:

Card drawn with love in India ink felt pen in Paris. You too, look for Tom, a Parisian with a made-in-France beret!

Перекладається він приблизно так:

Листівка намальована з любов’ю в Парижі чорнильним маркером. Спробуйте знайти на ній Тома — парижанина в береті, зробленому у Франції.

Том на цій листівці дійсно є, але знайти його не так легко.

Інколи відправляю собі листівки з подорожей додому. Цього року вийшло відправити одну з Ватикану — давно хотів це зробити, тим більше, що місце дещо особливе.

Цього року я вперше зрозумів, що Ватикан — цілком окрема країна, хоча й невелика за територією. Раніше я вважав, що розмови про його незалежність — це просто туристична приманка.

Але фактично незалежність й суверенність будь-якої країни якоюсь мірою умовна. Ватикан — не виключення. Але його незалежність визнає більшість членів ООН, тож вважати його частиною Італії або Риму, як я вважав раніше, просто некоректно.

Цікаво, що громадянство Ватикану отримують не ті, хто народженні від батьків з громадянством Ватикану та не те, хто народженні на його території, а ті, хто займають певні посади у Святому Престолі. Ба більше, ватиканське громадянство не є постійним — по звільненню зі служби громадянство автоматично припиняється.

Колись неодмінно виправлю власну помилку й напишу окремий допис про Ватикан. А поки що світлини з його відвідування у далекому вже 2016 році можна знайти в пості про Рим.