Машини часу, звісно, не існує, але я мов відчув її ефект, коли готував світлини для цього допису. Мова про коротку поїздку у Київ у квітні 2016 року — цілих 10 років минуло!
Я вже тоді знімав на плівку, але навіть з нею дещо змінилося: Kodak Portra 800, на яку зняті вечірні кадри, я відтоді, здається, й не купляв жодного разу. А Fujicolor Pro 400H, на яку зняті денні фотографії, взагалі не виробляють з початку 2021 року.
А от Київ на місці, звісно, йому ті 10 років мов коротка мить. Хоча відтоді багато, що змінилось.
Дещо несподівано для самого себе, але вирішив написати окремий допис про коротке відвідування Києва у квітні цього року.
Несподівано, бо про українські міста у мене досі дописів не було, хоча про деякі, включно з Києвом, я неодноразово згадував на сторінках блогу. А про Київ як взагалі писати? Він надто великий, надто важливий, надто історичний, надто який завгодно. Мені завжди здавалось, що гіпотетичний допис про Київ має містити 100500 світлин на довгі простирадла тексту, ну бо просто як інакше?
Але раптом я збагнув, що ніколи не зможу написати один такий допис. Та й нащо? Краще я буду писати короткі дописи про відвідування Києва, якщо, звісно, буде вдаватись щось зняти. Писатиму про кавʼярні якоїсь там хвилі, що я відвідую, фотографуватиму ті самі частини міста, що щоразу відвідую. Згодом, можливо, навіть розповіді про минулі візити у столицю відокремлю в окремі дописи, але це не точно.
Так чи інакше, колекцію власних дописів про Київ буду збирати на сторінці kos.fm/kyiv/. Впевнений, що з часом їх там збереться певна кількість.
26 квітня 1986 року сталася найбільша аварія в історії атомної енергетики — вибух четвертого енергоблока Чорнобильської атомної електростанції.
Аварія в Чорнобилі — надважлива подія в історії України, що вплинула та продовжує впливати на чисельні аспекти життя та розвитку нашої країни. Попри це, на мій погляд, аварії, а так само її причинам та наслідкам, не приділяють належної уваги. Як і не вшановують належним чином памʼять ліквідаторів.
Восени 2017 року я побував у Зоні відчуження — так називають територію, з якої після аварії примусово виселили мешканців, а саму територію зробили закритою для відвідування. Цей пост — розповідь про те відвідування та ключові факти про аварію.
Мій особистий рекорд: публікую допис про подорож через два роки після неї. Які часи, такі й рекорди.
Колись давно, коли я тільки починав працювати в логістиці, я дізнався про існування порту Гданськ та однойменного міста. Тоді я уявляв собі, що можливість подорожувати в такі міста і є однією з ознак справжньої заможності. Бо, думав я, накопичити на відпочинок на умовних Мальдівах, хоча б раз у житті, здатен кожний. А ось щоб залишились гроші ще й на Гданськ – ну то тільки про буржуїв. Передаю привіт молодому собі. На Мальдівах, щоправда, я так поки що й не побував, так хоча б Гданськ відвідав. Про нього тут і розповідаю.
З грудня 2021 року, коли я був у місті, минуло безліч часу. Проте, ця подорож стала останньою перед початком повномасштабної війни, тому запамʼяталась добре. Як зараз пригадую легке хвилювання перед експрес тестом на ковід, що був тоді обовʼязковим для вʼїзду в Польщу. Як збирав зимові речі на декілька днів в один рюкзак. Як випив трошки перед вильотом ще в Одеському аеропорту. Та й все інше, що було тоді.
Пробачте, панове, я більше не буду знущатися з вас та імітувати польську мову. Я не зміг стриматися, бо вже зараз, неодноразово відвідавши Польщу, я все ще кайфую від того, що розумію польську відсотків на сімдесят.
Подорож у Краків сталася у жовтні 2021 року. Відтоді минуло майже два роки, а скільки в них подій увійшло – годі й намагатися передати. Певні нотатки, що я робив для цього допису під час подорожі, втратили свою актуальність. Проте, з ноткою легкої ностальгії занурююсь у жовтень 2021 та розповідаю про чарівний Краків.
Стівен та Джес — молоде австралійське подружжя, що подорожує світом та розповідає про найяскравіші моменти своїх пригод на власному ютюб каналі Flying the nest. Мені подобаються їх відео в першу чергу за посмішки, з якими вони про все розповідають, за завзятість, за неймовірно милий австралійський акцент та за вміння переконати в чарівності будь-якого місця.
Можна сказати, що моя поїздка в Оравський град, середньовічний замок у північній Словаччині, сталася завдяки Стівену та Джес. В одному з епізодів шоу вони ТАК захоплювались красою словацьких замків, що я вирішив побачити хоча б один з них на власні очі. Що й зробив у вересні 2021 року.
Я тепер трошки краще розумію американців та західноєвропейців, що, пригнічені своїми життєвими привілеями, постійно перепрошують за свій добробут та обговорення проблем так званого першого світу. Так і я тепер: відчуваю злобу на росію за те, що лишили мене можливості мандрувати світом, і водночас соромлюся за це – навкруги біль, втрати й смерть, а я про якісь дурні подорожі.
Проте, не визнавати бажання мандрувати було б обманом. Бажання є, можливості ніякої. Залишається мандрувати спогадами про ті поїздки, що були до війни.
В цьому пості розповідаю як раз про таку – про поїздку в Високі Татри на початку вересня 2021 року.
Високі Татри – карпатський гірський масив, що проходить територіями Словаччини й Польщі. Відомий він тим, що найвищі карпатські гори стирчать в небо саме з нього. А їхніми схилами гуляють переважно щасливі словʼяни, що тільки-но зʼїли парені бухти, запили їх пивом, і тепер насолоджуються життям.
Минулого вересня зʼїздив на автівці в Словаччину. Їхав, чесно кажучи, насамперед в гори, але вирішив подивитися хоча б одне словацьке місто. Обрав для цього Кошице — місто, розташоване недалеко від українського кордону, та й в гори звідти добиратися зручно.
Пощастило, що Кошице це й друге за населенням місто Словаччини, а також найбільше місто східної частини країни.
Над гористым севером Черногории возвышается массив Дурмитор. Этот массив входит в систему Динарских гор, которые называют также Динарскими Альпами. Называют, нужно сказать, не просто так. Местность и правда живописная и красочная, с высоченными вершинами гор, покрытыми снегом, бескрайними зелёными лугами у их подножья, пасущимися на них беспечными коровами, чистыми горными озёрами, бесконечными горными трейлами, кемпингами, курортами с подъёмниками и всем остальным, что должно быть в любых горах. И уж тем более в тех, которые именуются Альпами.
В предыдущих заметках из Черногории я уже писал, что компактность этой страны — одна из её главных фишек. Так-то и в Украине есть и морское побережье, с нависающими над ним горами (привет, Ялта), и горы повыше (Карпаты), вот только расстояние между ними проехать можно часов за двенадцать. А в Черногории переодеваешься из плавок в шорты в Будве, садишься за руль, и через несколько часов уже едешь мимо снежных вершин в Дурмиторе.
Вернулся :) Снова приехал в Амстердам в феврале 2020 года, встретив там свой 32-й день рождения.
Жил я, правда, не в самом Амстердаме, а в Харлеме. Но между этими городами курсируют комфортные электрички с отправлением каждые 15 минут. И время в пути те же 15 минут.
В Харлеме я отравился за день до дня рождения, так что отметить по-настоящему не вышло, но и это не испортило тот день окончательно. Я всё равно был очень рад снова оказаться в одном из любимых городов.
